Великий секрет, або притча про щастя

Якось журналіст брав інтерв’ю у одного діда:

— Кажуть, Ви сама життєрадісна людина на селі?

— Так, кажуть. Але у мене не більше щастя, ніж у когось з моїх сусідів.

— Шановний! Але по вам не видно, щоб Ви колись сумували.  На Вашому обличчі не видно слідів суму! Поділіться секретом!

— Секрет простий. Я не можу знайти хоть щось, про що слід сумувати. Навіть, якщо і знаходжу, задаю собі питання, а чи допоможе в цьому сум?

Журналист вигукнув:

— Яка велика мудрість! Адже дійсно, сум нічого корисного не приносить. Так чому ж Ви не розкажете про цей секрете вашим односельчанам?

— Як же? Розказував, – посміхнувся дід. – От я і Вам розказав. А чи зможете Ви скористатись цим секретом?

Шановний читачу! Якщо вам сподобалися притчі на цьому сайті, найкращою подякою буде клік по рекламі від Google. Цим Ви допомагаєте розвивати наш сайт. Дуже дякую!




/ Великий секрет / Притча про щастя / У чому секрет щастя /

Білизна з плямами.

Глянула господиня у вікно. Бачить- а нова сусідка білизну попрала, та розвішує сушитись. Та, певно, погано випрала – на білизні видно брудні плями.

Кричить смому чоловіку:

-Іди поглянь! Яка у нас сусідка”господиня”. Білизну прати не вміє.

Між ділом і подругам своїм розповіла, мовляв, яка у мене нова сусідка зˊявилася. Так навіть білизну випрати не вміє.

Пройшов час. Знову бачить господиня, як її сусідка білизну вивішує. І знову з плямами.

Знову пішла вона пліткувати з подругами. А тим й самим захотілось подивитися на це.

Прийшли вони у двір. Дивляться на білизну. Але вона – білосніжна, ніяких плям.

Тоді одна з подруг каже:

– Перш ніж обговорювати чужу білизну, пішла б ти, та й помила свої вікна. Глянь, які вони у тебе брудні.

Шановний читачу! Клікайте, будь ласка, рекламу. Це – найкраща ваша вдячність за зібрані тут хороші притчі. Дякуємо!



Соловей і жук

притча соловей та жук

Автор притчі: Василь Сухомлинський

У садку співав Соловей. Його пісня була дуже гарна. Він знав, що його пісню люблять люди. Того й дивився з погордою на квітучий сад, на синє небо й на маленьку дівчинку, що сиділа в саду й слухала його пісню.

А коло Соловейка літав великий рогатий Жук. Він літав і гудів.

Соловей припинив свою пісню та й каже:

—    Перестань гудіти. Ти не даєш мені співати. Твоє гудіння нікому не потрібне. Та й краще, аби тебе, Жуче, зовсім не було.

Жук гідно відповів:

—    Ні, Солов’ю, без мене, Жука, неможливий світ, як і без тебе, Солов’я.
—    Ну й мудрець! — всміхнувся Соловей.— Виходить, що й ти потрібен людям? Ось запитаємо дівчинку, вона скаже, хто потрібен людям, а хто ні.

Полетіли Соловей і Жук до дівчинки та й питають:

—    Скажи, дівчинко, кого треба залишити в світі — Солов’я чи Жука?
—    Хай собі будуть і Соловей, і Жук,— відповіла дівчинка. Тоді подумала й додала: — Як же можна без Жука?

Українські притчі



Плаксива стара

 

Одна стара жінка весь час плакала. Причиною було те що її старша донька одружилась з торговцем парасольок, а молодша – з торговцем локшини.

Коли стара бачила, що погода гарна і день буде сонячним, вона починала плакати і думала: «Жахливо! Сонце таке велике, і погода така гарна, у моєї донечки в лавці ніхто не купить парасольку від дощу! Як  бути?» Так вона думала і мимоволі починала журитися і плакати.

Якщо погода була поганою і шов дощ, то вона знову плакала, на цей раз через молодшу доньку: «Моя донечка торгує локшиною, якщо локшина не висохне на сонці, її неможливо буде продати. Як бути?» І так вона горювала при будь-якій погоді: то через старшу доньку, то через молодшу.

Сусіди ніяк не могли її заспокоїти, і в насмішку прозвали  «плаксивою старою».

Одного разу їй зустрівся монах, який спитав в неї , чому вона плаче. Тут жінка виклала всі свої переживання, а монах голосно розсміявся, і сказав:-Пані,не турбуйтесь ви так! Я дам тобі Шлях Звільнення, і ти не будеш більше плакати.

«Плаксива стара» дуже зраділа і стала питати, що за такий спосіб. Монах відповів: -Все дуже просто. Ти лише зміни свій стиль мислення  – коли гарна погода і світить сонце, ти не думай про парасольки старшої доньки, а думай про локшину молодшої: «Як світить сонце! У молодшої доньки локшина добре підсохне, і торгівля буде успішною». Коли йде дощ, думай про парасольки старшої доньки: «Ось і дощ пішов! Парасольки у донечки напевне будуть продаватися дуже добре». Вислухавши монаха, стара враз прозріла і стала робити так, як велів монах.

З того часу вона не лише більше не плакала, а завжди була веселою, так що з «плаксивої старої» вона перетворилась в «веселу».



Про тишу…

Втомившись від галасливого і неспокійного міста, де все відволікало від медитації та самоспостерігання, чоловік вирішив знайти тиху і спокійну

місцину.

Він прийшов до лісу, де не було жодної людини. Але він не міг зосередитися, бо йому заважало стрекотання цвіркунів і дзижчання комах.

Він заглибився до лісу, але там надто голосно співали пташки, відволікаючи від контакту із внутрішнім “я”.

В пошуках тиші чоловік зайшов до печери. Там було дуже тихо. Але звуки падаючих крапель води дратували його.

Тоді він орендував будиночок у лісі. Закрив всі вікна і двері.  Але в повній тиші все голосніше було чутно “тік-так, тік-так”…

Роздратувавшись, чоловік зірвав годинника з руки і викинув за двері.

Сів, заспокоївся. Зрадів тому, що врешті-решт буде тихо.

Але… “Тук-тук, тук-тук…” – стукало його серце. Стукало все голосніше в грудях.

Шановний читачу! Якщо вам сподобалися ці притчі, будьте ласкаві, зробити клік по рекламі від Google. Дуже дякую! Це – найкраща подяка! 🙂



Фініки. Або притча про переконливість.

Ця притча про переконливість. І про чесність.
Мені подобається принцип, закладений в притчі,
який корисно пам’ятати вчителям, батькам, тренерам …
всім тим, хто працює з людьми, навчаючи або пояснюючи.

Одна жінка привела свого сина до мудреця і почала пояснювати свою проблему:

Мого хлопчика, мабуть, наврочили, – сказала вона. – Уявіть собі, він їсть тільки солодощі. Цукерки, печиво, варення, солодощі – і нічого іншого. Жодні вмовляння і покарання не допомагають. Що мені робити?

Старець лиш поглянув на хлопчика і промовив: Продовжити читання “Фініки. Або притча про переконливість.”

Половина життя, або притча про філософа та матроса.

Один філософ плив на кораблі. Йому хотілося з кимось поговорити. Він познайомився з матросом, та запитав у нього:

— Що ти знаєш про філософію?

— Та нічого, — відповів моряк.

— Як? Ти втратив половину життя, — посміхаючись, сказав філософ.

Незабаром почалась сильна буря. Корабель скрипів та погрожував розлетітися на шматки.

— Що з тобою? — запитав моряк у філософа. — Не переживай, берег вже зовсім близько. Навіть, якщо з кораблем щось трапиться, ми зможемо доплисти вплавь.

— Легко тобі про це говорити. Я зовсім не вмію плавати! — відповів той.

— Як так? Нещодавно ти мені сказав, що я втратив половину життя, не знаючи філософії. Але ти, не вміючи плавати, ризикуєш втратити все життя — посміхаючись, сказав моряк.

Шановний читачу! Якщо вам сподобалися притчі на цьому сайті, найкращою подякою буде клік по рекламі від Google. Цим Ви допомагаєте розвивати наш сайт. Дуже дякую!




/ Притча про філософа та матроса. / Філософия та життя / Притча про половину життя /

Страшенний гріх

Ченці

Старий та молодий ченці мандрували. Шлях їх перетинала ріка, яка через дощі сильно разлилась.

На березі стояла молода красива дівчина, якій також потрібно було перебратися на протилежний берег. Але вона не могла сама перейти річку. Дівчина попросила допомоги в ченців. Однак обітниця суворо забороняла ченцям навіть торкатися до жінок.

Молодий чернець демонстративно відвернувся. А старий підійшов до дівчини, щось спитав, посадив її на спину, та переніс через річку. Багато часу ченці шли мовчки. Раптом, молодий не втримався:

— Як ти міг торкнутися до дівчини!? Ти ж давав обітницю не торкатися жінок! Це – страшенний гріх!

На що старий спокійно відповів:

— Дивно, я переніс її та залишив на березі річки, а ти досі її несеш. В своїй голові.

Молодий чернець задумався, а потім – махнув рукою, відганяючи погані думки. На його обличчі знову засвітилася посмішка.

Шановний читачу! Якщо вам сподобалися притчі на цьому сайті, найкращою подякою буде клік по рекламі від Google. Цим Ви допомагаєте розвивати наш сайт. Дуже дякую!




Фото: Болсунов О.І. / Притча про двох ченців та дівчину / Притча про монахів та жінку / Притча, що ти несеш у своїй голові /

Рожева троянда

Рожева троянда

Один моряк отримував листи від жінки, яку ніколи не бачив. Її звали Роза. Вони довго листувалися. Читаючи її листи і відповідаючи на них, моряк зрозумів, що не уявляє свого життя без неї. Коли закінчилась його служба, вони призначили зустріч на Центральному вокзалі о п’ятій годині. Роза написала, що в петлиці у неї буде рожева троянда.

Чоловік засумнівався, тому що він ніколи не бачив Рози, навіть на світлині. Він не знає, скільки їй років, на знає, гарна вона чи ні, повна чи струнка. Продовжити читання “Рожева троянда”

Найліпший майстер

Жайворонок

Було це дуже й дуже давно. В одному чудовому українському селі молоді дівчата і жінки вирішили показати усі свої вміння та майстерність. Домовились, що у неділю всі прийдуть на сільську площу і кожна принесе найкращій витвір, створений її власними руками: вишитий рушник, кружево, полотно, скатертину, одяг.

В назначений день всі жінки й дівчата прийшли на площу. Принесли безліч прекрасних речей.

Продовжити читання “Найліпший майстер”

Сокира, сосід та чесність, або притча про передчасні висновки

Одна баба сказала чоловіку, що сусід у нього не чистий на руку, що і сокиру вкрасти може.

Прийшов чоловік додому. І одразу кинувся шукати сокиру.

Немає сокири! Увесь сарай обшукав. Ніде немає сокири!

Виходить на вилицю. Бачить – сусід іде.

Але не просто йде: а йде він, як вкравший сокиру, і дивиться він, як  вкравший сокиру, та посміхається він, як вкравший сокиру. Навіть привітався сусід, як людина, що вкрала сокиру.

“Який же нечесний в мене сусід!” – вирішив чоловік.

Затаїв злобу та повернувся додому. Дивиться, а під сараєм сокира лежить. Його сокира! Мабуть, хтось з дітей брав сокиру, та й на місце не поклав.

Зрадів чоловік. Задоволений, виходить за ворота.

Бачить, що сусід іде не як той, що вкрав сокиру, і дивиться з прищуром не як той, що вкрав сокиру, та посміхається не як той, що вкрав сокиру.

“Який чесний у мене сусід!”

Шановний читачу! Якщо вам сподобалися притчі на цьому сайті, найкращою подякою буде клік по рекламі від Google. Цим Ви допомагаєте розвивати наш сайт. Дуже дякую!




/ Притча про чесність / Притча про сокиру / притча про передчасні висновки / Сокира, сосід та чесність, або притча про передчасні висновки /

Завжди знайдеться той, хто не згоден

Батько зі своїм сином і мулом в полуденну спеку подорожував. Батько сидів верхи на мулі, а син вів його за вуздечку.

— Бідний хлопчик, — сказав перехожий, — його маленькі ніжки ледь поспівають за мулом. Як ти можеш ліниво сидіти на мулі, коли бачиш, що хлопчисько зовсім вибився з сил?

Продовжити читання “Завжди знайдеться той, хто не згоден”

Як розділити порівну?

Жили в одному селі два брати. І дісталося їм якось велике поле з чудовим чорноземом.

Зраділи брати несказанно.

Але, от халепа! Як же його поділити між собою?

Думали-гадали… Ледве до бійки  не дійшло…

Почали ділити. То одному здавалось, що іншому більша частина дістається… то навпаки…  Ніяк кордони не могли провести.

Замучилися.

Втомилися.

І вирішили звернутись до Мудреця.

– Підкажи, Отець… Як нам порівну і мирно поле розділити між собою?

– Зробіть так. Один брат нехай розділить поле навпіл так, як сам вирішить це зробити. А другий – нехай вибере з двох половинок: яка частина буде його, а яка дістанеться братові.

Дуже приємно, що ви читаєте наш сайт. Натисніть, будь ласка, на рекламу. Це – найкраща подяка. Дякуємо!



Цвяхи виховання

 

Життєва історія…  Єдиний син відбився від рук.

Випробувавши всі способи впливу, батько придумав нарешті от що: вкопав навпроти будинку  стовп  і після кожного поганого вчинку сина  забивав у цей стовп цвях.

Пройшов деякий час, і на стовпі не залишилось ані живого місця – весь він був утиканий цвяхами.

Ця картина вразила уяву сина.

Тоді за кожен хороший його вчинок батько почав витягувати по одному цвяху.

І от настав урочистий момент: останній цвях витягнений із стовпа.

Але на сина це справило зовсім неочікуване враження: він гірко заплакав.

– Чому ти плачеш? – запитав батько. – Адже цвяхів на стовпі більше немає.

– Цвяхів немає – а дірки залишились!

Шановний читачу! Клікайте, будь ласка, рекламу. Це – найкраща ваша вдячність за зібрані тут хороші притчі. Дякуємо!



Минуле, сучасне і майбутнє

Притча про минуле, сучасне, майбутнє

 

Три мудреця сиділи в тіні великого дерева і насолоджувалися бесідою. Вони сперечалися про те, що важливіше для людини – минуле, сучасне або майбутнє. Один з них сказав:

 – Моє минуле робить мене тим, хто я є. Я маю те, чому я навчився в минулому. Мені подобаються люди, з якими мені раніше було добре, або схожі на них.

 – Я не можу з цим погодитись, – сказав другий, – людину робить її майбутнє. Неважливо, що я знаю і що вмію зараз, – я буду вчитися тому, що знадобиться мені в майбутньому. Мої дії зараз залежать не від того, яким я був, а від того, яким я збираюсь стати. Мені подобаються люди, не схожі на тих, кого я знав раніше.

– Ви зовсім випустили з уваги те, – втрутився третій, – що минуле і майбутнє існують тільки в наших думках. Минулого вже немає. Майбутнього ще немає, і залежно від того, згадуєте ви про минуле або мрієте про майбутнє, дієте ви тільки у сьогоденні.

І довго ще сперечалися мудреці, насолоджуючись неквапливою бесідою…

Дуже приємно, що ви читаєте наш сайт. Натисніть, будь ласка, на рекламу. Це – найкраща подяка. Дякуємо!