Все в твоїх руках

 

Колись давно, в одному місті, жив мудрець. Слава про його мудрість рознеслась далеко навколо його рідного міста, люди здалеку приходили до нього за порадою.

Але був у місті чоловік, який заздрив його славі. Прийшов він якось на луг, спіймав метелика, посадив його між зімкнутих долонь і подумав:

 – Піду я до мудреця і спитаю у нього: скажи, о наймудріший, який метелик у мене в руках: живий або мертвий?  Якщо він скаже “мертвий”, я відкрию долоні, метелик полетить.  Якщо він скаже “живий” – я зімкну долоні, і метелик помре. От тоді всі й зрозуміють, хто з нас розумніший.

Так все і сталось. Заздрісник прийшов у місто і спитав у мудреця:

– Скажи, о наймудріший, який метелик у мене в руках: живий чи мертвий?

Пильно дивлячись в очі, мудрець сказав:

– Все в твоїх руках.

Шановний читачу! Клікайте, будь ласка, рекламу. Це – найкраща ваша вдячність за зібрані тут хороші притчі. Дякуємо!



Два вовки. Або який вовк живе в тобі?

Притча про двох вовків

Колись давно, старий індіанець повідав своєму онуку життєву істину.

– Розумієш, в кожній людині йде боротьба. Ця боротьба дуже схожа на бій двух вовків. Один вовк представляє зло: заздрість, ревнощі, жаль, егоїзм, жадібність, брехню… Інший вовк представляє добро: мир, любов, надію, турботу, доброту, вірність, правду…

Маленький індіанець, зворушений до глибини душі словами діда, надовго задумався. А потім спитав: Продовжити читання “Два вовки. Або який вовк живе в тобі?”

Притча. Перстень царя Соломона.

За переказами, царь Соломон володів перстнем, на якому було вигравірувано вислів: “Все минає”.

В хвилину горя і тяжких переживань Соломон дивився на напис і заспокоювався.

Але одого разу сталося таке нещастя, що мудрі слова, замість того щоб утішити, викликали у нього напад люті. Продовжити читання “Притча. Перстень царя Соломона.”

Фініки. Або притча про переконливість.

Ця притча про переконливість. І про чесність.
Мені подобається принцип, закладений в притчі,
який корисно пам’ятати вчителям, батькам, тренерам …
всім тим, хто працює з людьми, навчаючи або пояснюючи.

Одна жінка привела свого сина до мудреця і почала пояснювати свою проблему:

Мого хлопчика, мабуть, наврочили, – сказала вона. – Уявіть собі, він їсть тільки солодощі. Цукерки, печиво, варення, солодощі – і нічого іншого. Жодні вмовляння і покарання не допомагають. Що мені робити?

Старець лиш поглянув на хлопчика і промовив: Продовжити читання “Фініки. Або притча про переконливість.”

Ворота пекла та раю

До мудреця прийшов воїн і сказав:

− Послухай, я вже немолодий, багато часу провів у боях, і знаю, що смерть може наздогнати мене в будь-який з завтрашніх днів. Підкажи, як мені не помилитися в життєвому виборі? Скажи мені, мудрець, як відкриваються ворота в пекло, а як відкриваються ворота в рай?

Старий подивився на воїна, примружив очі, а потім розсміявся:

−Хіба ти воїн? Ти – хвіст собачий!

Злобою блиснули очі воїна. Він вихопив меч, і замахнувся на старого…

Але мудрець не злякався. Він спокійно сказав:

− Ось так відкриваються ворота в пекло!

Воїн зрозумів, що зробив дурість. Він поклав меч і став вибачатися:

− Пробач, старцю, я погарячкував, не зрозумів я відразу твоєї мудрості.

− А так, відкриваються ворота до раю, – сказав мудрець.

Дуже приємно, що ви читаєте наш сайт. Натисніть, будь ласка, на рекламу. Це – найкраща подяка. Дякуємо!



Великий секрет, або притча про щастя

Якось журналіст брав інтерв’ю у одного діда:

— Кажуть, Ви сама життєрадісна людина на селі?

— Так, кажуть. Але у мене не більше щастя, ніж у когось з моїх сусідів.

— Шановний! Але по вам не видно, щоб Ви колись сумували.  На Вашому обличчі не видно слідів суму! Поділіться секретом!

— Секрет простий. Я не можу знайти хоть щось, про що слід сумувати. Навіть, якщо і знаходжу, задаю собі питання, а чи допоможе в цьому сум?

Журналист вигукнув:

— Яка велика мудрість! Адже дійсно, сум нічого корисного не приносить. Так чому ж Ви не розкажете про цей секрете вашим односельчанам?

— Як же? Розказував, – посміхнувся дід. – От я і Вам розказав. А чи зможете Ви скористатись цим секретом?

Шановний читачу! Якщо вам сподобалися притчі на цьому сайті, найкращою подякою буде клік по рекламі від Google. Цим Ви допомагаєте розвивати наш сайт. Дуже дякую!




/ Великий секрет / Притча про щастя / У чому секрет щастя /

Відповідь

Декілька чоловік ображали одного мудреця, коли він проходив по їх вулиці. Але він відповів їм посмішкою, та побажав здоров’я. 

Дивуються люди:

– Ти дякуєш і бажаєш тим людям здоров’я, невже ти не почуваєш до них гніву та образи?

На що старий з посмішкою відповідає:

– Коли я приходжу на базар, я можу витратити лише те, що є у мене в гаманці. Так само і при спілкуванні з людьми, я можу витрачати лише те, чим наповнена моя душа. У мене в душі немає образи та гніву.

Бо я – людина. Притча.

Притча Сухомлинського Бо я людина

 

Василь Сухомлинський

Вечоріло. Битим шляхом йшло двоє подорожніх — батько й семирічний син.

Посеред шляху лежав камінь.

Батько не помітив каменя, спіткнувся, забив ногу. Крекчучи, він обійшов камінь, і, взявши дитину за руку, пішов далі.

Наступного дня батько з сином йшли тією ж дорогою назад. Знову батько не помітив каменя, знову спіткнувся і забив ногу.

Третього дня батько й син пішли тією ж дорогою. До каменя було ще далеко. Батько каже синові:

Продовжити читання “Бо я – людина. Притча.”

Мовчання – золото. Притча про плітки.

Учню не терпілося розказати Учителю плітки, які він почув на базарі.

— Почекай, — запинив його мудрець. — Як ти вважаєш, чи ця плітка правдива?

— Не знаю. Може і правдива. А, може, і ні.

Тоді Учитель запитав:

— Чи принесе вона кому-небудь користь?

— Не впевнений. Яка з цього може бути користь?

— Она смішна?

— Трохи смішна. Тільки от, чомусь, не радісна.

— Ну, от. Тоді навіщо мені її слухати? Краще помовчи.

Учень замислився і сказав:

— Ви праві, Учитель. Напевно, нема чого Вам її слухати. Да і нікому це слухати не треба. Дякую за урок!

Шановний читачу! Клікайте, будь ласка, рекламу. Це – найкраща ваша вдячність за зібрані тут хороші притчі. Дякуємо!




/ Притча про плітки / Мовчання – золото / Притча / Легенда /

Великий секрет Майстра гончарної справи. Притча.

Гончар

Великий Майстер гончарної справи закінчував навчання своїх учнів.

Він оголосив, що буде оцінювати майстерність учнів або по кількості робіт, зроблених за тиждень, або по одному, але самому кращому виробу.

Деякі учні тут же взялися ліпити всякі глечики, горщики, тарілки, вази … і обпалювати їх у печі. Вони вставали якомога раніше, щоб зробити якомога більше. Вони обговорювали один з одним помилки, ділилися досвідом та ідеями. У них не було жодних секретів один від одного, адже на кількість робіт це ніяк не впливало.

Великий секрет Майстра гончарної справи. Притча.

Інші учні вирішили не витрачати даремно час та сили. Продовжити читання “Великий секрет Майстра гончарної справи. Притча.”

Як розділити порівну?

Жили в одному селі два брати. І дісталося їм якось велике поле з чудовим чорноземом.

Зраділи брати несказанно.

Але, от халепа! Як же його поділити між собою?

Думали-гадали… Ледве до бійки  не дійшло…

Почали ділити. То одному здавалось, що іншому більша частина дістається… то навпаки…  Ніяк кордони не могли провести.

Замучилися.

Втомилися.

І вирішили звернутись до Мудреця.

– Підкажіть нам… Як нам порівну і мирно поле розділити між собою?

– Зробіть так. Один брат нехай розділить поле навпіл так, як сам вирішить це зробити. А другий – нехай вибере з двох половинок: яка частина буде його, а яка дістанеться братові.

Так брати і зробили.

Дуже приємно, що ви читаєте наш сайт. Натисніть, будь ласка, на рекламу. Це – найкраща подяка. Дякуємо!



Плаксива стара

 

Одна стара жінка весь час плакала. Причиною було те що її старша донька одружилась з торговцем парасольок, а молодша – з торговцем локшини.

Коли стара бачила, що погода гарна і день буде сонячним, вона починала плакати і думала: «Жахливо! Сонце таке велике, і погода така гарна, у моєї донечки в лавці ніхто не купить парасольку від дощу! Як  бути?» Так вона думала і мимоволі починала журитися і плакати.

Якщо погода була поганою і шов дощ, то вона знову плакала, на цей раз через молодшу доньку: «Моя донечка торгує локшиною, якщо локшина не висохне на сонці, її неможливо буде продати. Як бути?» І так вона горювала при будь-якій погоді: то через старшу доньку, то через молодшу.

Сусіди ніяк не могли її заспокоїти, і в насмішку прозвали  «плаксивою старою».

Одного разу їй зустрівся монах, який спитав в неї , чому вона плаче. Тут жінка виклала всі свої переживання, а монах голосно розсміявся, і сказав:-Пані,не турбуйтесь ви так! Я дам тобі Шлях Звільнення, і ти не будеш більше плакати.

«Плаксива стара» дуже зраділа і стала питати, що за такий спосіб. Монах відповів: -Все дуже просто. Ти лише зміни свій стиль мислення  – коли гарна погода і світить сонце, ти не думай про парасольки старшої доньки, а думай про локшину молодшої: «Як світить сонце! У молодшої доньки локшина добре підсохне, і торгівля буде успішною». Коли йде дощ, думай про парасольки старшої доньки: «Ось і дощ пішов! Парасольки у донечки напевне будуть продаватися дуже добре». Вислухавши монаха, стара враз прозріла і стала робити так, як велів монах.

З того часу вона не лише більше не плакала, а завжди була веселою, так що з «плаксивої старої» вона перетворилась в «веселу».



Які люди живуть в місті

Які люди живуть в місті?

Філософська притча

Це було давним-давно. Але ця історія до сих пір жива.
Один сивий чоловік сидів біля входу в одне східне місто. До старого підійшов юнак і запитав:

– Я жодного разу тут не був. Скажить мені, а які люди живуть в цьому місті?

Старий відповів йому питанням:

– А які люди були в тому місті? У тому, з якого ти пішов?
– Це були егоїстичні і злі люди. Втім, саме тому я з радістю поїхав звідти!
– Що ж. Не пощастило тобі. І тут ти зустрінеш точно таких же людей, – відповів йому старий.
– Що ж, піду подивлюся на місто.

Юнак пішов далі до міста.

Трохи згодом, інший юнак наблизився до старого, та задав таке ж саме питання: Продовжити читання “Які люди живуть в місті”

Притча про мовчання

Жив мудрий чоловік. Але були у нього і заздрісники. Так ось зібрались кілька таких людей, та почали підчіплювати і навіть ображати чоловіка.

Чоловік слухав їх дуже спокійно. Через цей спокій їм стало якось не по собі. Виникло незручне почуття: вони ображають чоловіка, а він слухає їх слова як музику. Тут щось не так.

Один из них звернувся до мудрого:

– В чому річ? Ти что, не розумієш, що ми говоримо про тебе?

– Як же? Розумію! Але саме при розумінні, можливе таке глибоке мовчання, – відповів чоловік. Та додав:

 – Це ваш вибір – вирішувати, ображати мене чи ні. Але приймати ваші дурниці чи ні – в цьому моя воля. Я від них відмовляюсь; вони того не варті. Можете забрати їх собі. Я їх не приймаю. В той же час, я не можу заборонити вам ображати мене. Це ваша воля и ваше право.

Шановний читачу! Клікайте, будь ласка, рекламу. Це – найкраща ваша вдячність за зібрані тут хороші притчі. Дякуємо!




/ Притча про мовчання / Притча: ображатись чи ні /

Минуле, сучасне і майбутнє

Притча про минуле, сучасне, майбутнє

 

Три мудреця сиділи в тіні великого дерева і насолоджувалися бесідою. Вони сперечалися про те, що важливіше для людини – минуле, сучасне або майбутнє. Один з них сказав:

 – Моє минуле робить мене тим, хто я є. Я маю те, чому я навчився в минулому. Мені подобаються люди, з якими мені раніше було добре, або схожі на них.

 – Я не можу з цим погодитись, – сказав другий, – людину робить її майбутнє. Неважливо, що я знаю і що вмію зараз, – я буду вчитися тому, що знадобиться мені в майбутньому. Мої дії зараз залежать не від того, яким я був, а від того, яким я збираюсь стати. Мені подобаються люди, не схожі на тих, кого я знав раніше.

– Ви зовсім випустили з уваги те, – втрутився третій, – що минуле і майбутнє існують тільки в наших думках. Минулого вже немає. Майбутнього ще немає, і залежно від того, згадуєте ви про минуле або мрієте про майбутнє, дієте ви тільки у сьогоденні.

І довго ще сперечалися мудреці, насолоджуючись неквапливою бесідою…

Дуже приємно, що ви читаєте наш сайт. Натисніть, будь ласка, на рекламу. Це – найкраща подяка. Дякуємо!