Ворота пекла та раю

До мудреця прийшов воїн і сказав:

− Послухай, я вже немолодий, багато часу провів у боях, і знаю, що смерть може наздогнати мене в будь-який з завтрашніх днів. Підкажи, як мені не помилитися в життєвому виборі? Скажи мені, мудрець, як відкриваються ворота в пекло, а як відкриваються ворота в рай?

Старий подивився на воїна, примружив очі, а потім розсміявся:

−Хіба ти воїн? Ти – хвіст собачий!

Злобою блиснули очі воїна. Він вихопив меч, і замахнувся на старого…

Але мудрець не злякався. Він спокійно сказав:

− Ось так відкриваються ворота в пекло!

Воїн зрозумів, що зробив дурість. Він поклав меч і став вибачатися:

− Пробач, старцю, я погарячкував, не зрозумів я відразу твоєї мудрості.

− А так, відкриваються ворота до раю, – сказав мудрець.

Дуже приємно, що ви читаєте наш сайт. Натисніть, будь ласка, на рекламу. Це – найкраща подяка. Дякуємо!



Погані слова

Притча про дружбу

Притча про дружбуДвоє друзів посварилися. І один друг почав всім знайомим говорити погані слова про свого друга.

Але потім він заспокоївся і зрозумів, що був неправий. Він прийшов до свого друга і попросив вибачення.

Тоді другий друг сказав:

– Добре! Я тебе прощу. Тільки за однієї умови.
– Якої умови?
– Візьми подушку і випусти все пір’я на вітер.

Перший друг так і зробив. Він розірвав подушку. А вітер розніс пір’я по всьому селу.

Задоволений друг прийшов до іншого і сказав:

– Виконав твоє завдання. Я прощений?
– Так, якщо ти збереш всі пір’я назад у подушку.

Але самі розумієте, що неможливо зібрати всі пір’я назад. Так і погані слова, які вже розлетілися по всьому селу, та які почули інші люди, не можна забрати назад.

/ Притча про дружбу / Дружба / Друг / Погані слова /

Немає часу. Притча

Йшов мисливець по лісу і зустрів дроворуба. Зігнувшись, він довго і наполегливо пиляв повалене дерево. З лиця його піт лився, все його тіло було сильно напружене.

Мисливець підійшов ближче, щоб подивитися, чому робота рухається так повільно і з такою колосальною працею.

– По-моєму, ваша пила зовсім затупилась! – Звернувся мисливець до дроворуба.

– Чому б вам її не заточити?

– Що ви! – Вигукнув дроворуб, здивовано подивившись на перехожого. – У мене абсолютно немає на це часу, я повинен пиляти!

І дроворуб знову взявся за роботу.

Шановний читачу! Якщо вам сподобалися ці притчі, будьте ласкаві, зробити клік по рекламі від Google. Дуже дякую! Це – найкраща подяка! 🙂



/ Немає часу. Притча українською мовою. /

Найкраща школа

Батьки обрали для свого сина найкращого вчителя. Зранку дід повів онука до школи. Коли дідусь і онук увійшли у двір, їх оточили діти.

Який смішний старий, – засміявся один хлопчик.

Ей, маленький товстун,- скорчив обличчя інший.

Діти кричали і бігали навколо діда і онука. Тут вчитель подзвонив у дзвоник, оголошуючи початок занять, діти побігли.

Дідусь рішуче взяв онука за руку і вийшов у двір.

Ура, я не піду до школи, – зрадів хлопчина.

-Підеш, але не в цю,- сердито відповів дід. – Я сам знайду тобі школу.

Притча Найкраща школа
Продовжити читання “Найкраща школа”

Щасливий хвіст. Притча про щастя.

Одного разу старий кіт зустрів молоде кошеня. Бігаючи по колу, кошеня явно намагалося наздогнати свій власний хвіст. Старий кіт стояв мовчки, спостерігаючи за діями кошеня, яке, не припиняючи ні на мить, бігало за своїм хвостом.

– Ти женешся за своїм хвостом! – Навіщо? – задав питання старий кіт.

– Мені сказали, що в моєму хвості – моє щастя, – відповіло кошеня, – тому я і ловлю його.

Старий кіт, закатив очі, посміхнувся так, як це міг зробити тільки бувалий кіт, та сказав:

– Колись я був молодий і, так само як і ти намагався «впіймати щастя за хвіст», бо свято вірив в правдивість сказаного мені. Ти не уявляєш, скільки днів я пробігав за своїм хвостом. Я забув, что таке їжа, пиття, все бігав і бігав за своїм хвостом. Я падав, вибиваючись із сил, але знову вставав і знову гнався за своїм щастям. Але настав той момент в моєму житті, коли я вже втратив надію, та кинувши це заняття пішов геть. І ти знаєш, що трапилось?

 -Що? – широко відкривши очі, запитало кошеня.

– Мій хвіст поплентався за мною. Він завжди зі мною, а значит і щастя тежтоже…

Дуже приємно, що ви читаєте наш сайт. Натисніть, будь ласка, на рекламу. Це – найкраща подяка. Дякуємо!




/ Притча про щасливий хвіст / Притча про щастя / Притча про кошеня, яке хотіло спіймати свого хвоста/

На будь-якого сильного достатньо слабкості

Французький бактеріолог Луї Пастер дослідив у своїй лабораторії культуру вірусу віспи.

Несподівано до нього звернувся незнайомець. Він назвався секундантом одного вельможі,  якому здалося, нібито вчений образив його.  Вельможа вимагав дуелі.   Пастер спокійно вислухав посланця та сказав:

— Якщо мене викликають на дуель, я маю право обрати зброю.   Ось дві колби: в одній – вірус віспи, в другій – чиста вода.  Якщо людина, що Вас прислала, погодиться випити одну з них, на вибір – я вип’ю другу.

Дуель не відбулась 🙂

Шановний читачу! Якщо вам сподобалися притчі на цьому сайті, найкращою подякою буде клік по рекламі від Google. Цим Ви допомагаєте розвивати наш сайт. Дуже дякую!



Кращі тости

Шановний читачу! Тут зібрані різні тости. Не всі, а тільки деякі, які ми вважаємо кращими. У деяких тостах використовуються притчі – тому такий сайт. Ця збірка тостів буде поповнятися, заходите к нам ще! 🙂

***

Народна мудрість: «З чудовою компанією, так би мовити, гріх не випити!».
Що ж, давайте не будемо грішити! Адже компанія у нас – чудова!

Тост з невеликою притчею.

Зловив мужик Золоту рибку. Зрадів, і, не довго думаючи, каже: Продовжити читання “Кращі тости”

Два яблука. Притча про те, що не потрібно поспішати із висновками.

Притча кошик з яблуками

Маленька дівчинка принесла знадвору два яблука. Мабуть, її хтось пригостив.

– Матусю, поглянь, які гарні гарні яблука!

– Дійсно, гарні! Пригостиш мене? – запитала мама.

Дівчинка поглянула на яблука. А потім відкусила від одного з них. На секунду замислилась і… надкусила інше.

Мама здивувалась. І подумала:

– Яка жадібна дівчинка у мене зростає! Обидва яблука почала їсти, а мені так жодного і не запропонувала.

Але, на її подив, дівчинка простягнула мамі одне яблуко зі словами:

– Матусю! Візьми це яблуко! Воно – солодше!

Шановний читачу! Якщо вам сподобалися ці притчі, будьте ласкаві, зробити клік по рекламі від Google. Дуже дякую! Це – найкраща подяка! 🙂



Муха і Бджола

Запитав якось Комар Муху:

– А чи є десь поблизу квіти?

– Хм. Про квіти нічого тобі сказати не можу, – відповіла йому Муха. – Але тут недалечко, є стільки консервних банок, навозу, а нечистот в навколишніх канавах – видимо не видимо!

І Муха почала розповідати Комару всі сусідні смітники, які йому неодмінно потрібно буде відвідати.

Полетів Комар у вказаному напрямку і зустрів Бджолу.

– Чи не бачила ти поблизу якихось смітників? – запитав він у неї.

– Смітники? Нечистоти? Ні! Ніде не бачила, – здивувалася Бджола. – Зато тут усюди просто безліч ароматних квітів.

Шановний читачу! Клікайте, будь ласка, рекламу. Це – найкраща ваша вдячність за зібрані тут хороші притчі. Дякуємо!




Притча Муха і бджола

Аркуш паперу

 

Вчитель підізвав учнів і показав їм аркуш білого паперу.

– Що ви тут бачите? – спитав Мудрець.

– Крапку, – відповів один.

Всі інші учні закивали головами в знак того, що теж бачать крапку.

– Придивіться уважніше, – сказав Вчитель.

Тут чорна крапка, – сказав інший учень.

Ні! – заперечив третій учень, – тут маленька чорна крапка. Адже так?

Всі інші учні закивали головами на знак згоди.

Після довгої паузи всі учні в очікуванні подивились на Вчителя.

– Шкода, що всі мої учні побачили тільки маленьку чорну крапку, і ніхто не помітив чистого білого паперу…

І додав після довгої паузи:

– Значить, мені є ще чому вас вчити.

Дуже приємно, що ви читаєте наш сайт. Натисніть, будь ласка, на рекламу. Це – найкраща подяка. Дякуємо!



Щоб ти став кращим

Василь Сухомлинський

Дідусь з онуком йшли великим лісом. Ледь помітна стежинка звивалась поміж високими деревами. Вечоріло. Подорожні втомилися. Дідусь уже збирався заночувати десь під кущем, аж тут хлопчик побачив у гущавині хатинку.

– Дідусю, он хатинка! – радісно вигукнув онук. – Може, в ній переночуємо?
– Так, це хатинка для дорожніх, – сказав дідусь.

Вони зайшли в лісову хатинку. У ній було чисто, на стіні висіла гілочка з ялинки. За народним звичаєм це означало: заходьте, будь ласка, любі гості.

Дідусь і онук підійшли до столу й побачили на ньому хлібинку та глечик з медом. Поручлежала маленька гілочка ялинки. На вікні – відро з водою.

Дідусь і внук умилися і сіли вечеряти.

 Хто це все поставив на стіл? – питає онук. Продовжити читання “Щоб ти став кращим”

Красуня

Красуня. Притча. Притчі українською мовою.

Дорогою йшла жінка, гарна як квітка. Раптом вона помітила, що за нею йде чоловік. Жінка звернулась до нього:

– Скажи, навіщо ти йдеш за мною?

Чоловік відказав:

– О, владарка мого серця, твої чари ведуть мене за тобою. Тобі я хочу освідчитись у коханні, бо ти полонила моє серце.

Красуня поглянула на юнака і згодом промовила:

– Як ти міг закохатися в мене? Моя молодша сестра набагато красивіша і привабливіша за мене. Зачекай трохи, вона скоро йтиме цією ж дорогою.

Чоловік поглянув на шлях. Дійсно, вдалині виднівся жіночий силует. Чоловікові хотілося скоріше побачити красивішу жінку, тому він пішов назустріч… Але… жіночий силует невдовзі перетворився на стареньку в латаній хустині.

Ображений хлопець наздогнав красиву жінку. Він гукнув знавісніло:

– Скажи, як настільки красива жінка може бути такою лукавою?

Красуня посміхнулась і мовила:

– Так, я обманула тебе. Але ти ще гірший брехун, ніж я. Ти сказав, що закоханий в мене, але це не правда. Чи не так? Інакше ти б не залишився чекати на красивішу дівчину.



Весла. Притча “Думай та роби”.

Човняр перевозив мандрівника на інший берег на дуже красивому човні.
Подорожній зауважив, що не бачив досі такого красивого човна. Та раптом він помітив якісь надписи на веслах. На одному веслі було написано: «Думай», а на другому: «Роби».

– Красивий в тебе човен, – сказав мандрівник. – А навіщо такі написи на веслах?

– Дивись, – посміхаючись, сказав човняр. І почав гребти тільки одним веслом, з написом «Думай».

Човен почав кружляти на одному місці.

– Бувало, я думав про щось, розмірковував, будував плани … Але нічого корисного це не приносило. Я просто кружляв на одному місці, як цей човен.

Човняр перестав гребти одним веслом і почав гребти іншим, з написом «Роби». Човен почав кружляти, але вже в інший бік.

– Бувало, я кидався в іншу крайність. Робив щось бездумно, без планів. Багато сил і часу витрачав. Але, в підсумку, теж кружляв на місці.

– Ось і зробив напис на веслах, – продовжував човняр, – щоб пам’ятати, що на кожен помах лівого весла повинен бути помах правого весла.

А потім показав на красивий будинок, який височів на березі річки поблизу церкви:

– Дивись! Цей будинок я побудував після того, як зробив на веслах ці написи.

Шановний читачу! Якщо вам сподобалися притчі на цьому сайті, найкращою подякою буде клік по рекламі від Google. Цим Ви допомагаєте розвивати наш сайт. Дуже дякую!




/ Притча Два весла / Притча про те, що потрібно думати та робити так, як гребеш веслами на човні / Риторика онлайн /

Бо я – людина. Притча.

Притча Сухомлинського Бо я людина

 

Василь Сухомлинський

Вечоріло. Битим шляхом йшло двоє подорожніх — батько й семирічний син.

Посеред шляху лежав камінь.

Батько не помітив каменя, спіткнувся, забив ногу. Крекчучи, він обійшов камінь, і, взявши дитину за руку, пішов далі.

Наступного дня батько з сином йшли тією ж дорогою назад. Знову батько не помітив каменя, знову спіткнувся і забив ногу.

Третього дня батько й син пішли тією ж дорогою. До каменя було ще далеко. Батько каже синові:

Продовжити читання “Бо я – людина. Притча.”

Чого боятись? Притча про страх

 

Одного разу почалася сильна злива. Всі діти прибігли додому, але наймолодшої доньки не було.

Мати занепокоїлася і пішла шукати її. Надворі йшов дощ, безперервно виблискували блискавки і гримів грім. Від цих блискавок ставало страшно і моторошно.

Мама кожен раз лякалася при виблискуванні блискавки.

Незабаром, жінка знайшла свою дочку, дівчинка бігала і гралася під дощем.

Вся змомокла, але щаслива вона стрибала і танцювала. І кожен раз, коли в небі вдаряла блискавка, дівчинка піднімала своє обличчя! Мама була дуже здивована:

-Що ти робиш?-запитала вона.-Тобі не страшно? Невже ти зовсім не боїшся грози?

А чого тут боятися? – Весело відповіла дівчинка.- Мама, дивись, я танцюю,- а небо мене фотографує!

І в цей момент чергова блискавка освітила щасливе обличчя дівчинки…