Притчі українською мовою
Василь Сухомлинський
Вечоріло. Битим шляхом йшло двоє подорожніх — батько й семирічний син.
Посеред шляху лежав камінь.
Батько не помітив каменя, спіткнувся, забив ногу. Крекчучи, він обійшов камінь, і, взявши дитину за руку, пішов далі.
Наступного дня батько з сином йшли тією ж дорогою назад. Знову батько не помітив каменя, знову спіткнувся і забив ногу.
Третього дня батько й син пішли тією ж дорогою. До каменя було ще далеко. Батько каже синові:
Одного разу почалася сильна злива. Всі діти прибігли додому, але наймолодшої доньки не було.
Мати занепокоїлася і пішла шукати її. Надворі йшов дощ, безперервно виблискували блискавки і гримів грім. Від цих блискавок ставало страшно і моторошно.
Мама кожен раз лякалася при виблискуванні блискавки.
Незабаром, жінка знайшла свою дочку, дівчинка бігала і гралася під дощем.
Вся змомокла, але щаслива вона стрибала і танцювала. І кожен раз, коли в небі вдаряла блискавка, дівчинка піднімала своє обличчя! Мама була дуже здивована:
-Що ти робиш?-запитала вона.-Тобі не страшно? Невже ти зовсім не боїшся грози?
–А чого тут боятися? – Весело відповіла дівчинка.- Мама, дивись, я танцюю,- а небо мене фотографує!
І в цей момент чергова блискавка освітила щасливе обличчя дівчинки…
Василь Сухомлинський
Дідусь з онуком йшли великим лісом. Ледь помітна стежинка звивалась поміж високими деревами. Вечоріло. Подорожні втомилися. Дідусь уже збирався заночувати десь під кущем, аж тут хлопчик побачив у гущавині хатинку.
– Дідусю, он хатинка! – радісно вигукнув онук. – Може, в ній переночуємо?
– Так, це хатинка для дорожніх, – сказав дідусь.
Вони зайшли в лісову хатинку. У ній було чисто, на стіні висіла гілочка з ялинки. За народним звичаєм це означало: заходьте, будь ласка, любі гості.
Дідусь і онук підійшли до столу й побачили на ньому хлібинку та глечик з медом. Поручлежала маленька гілочка ялинки. На вікні – відро з водою.
Дідусь і внук умилися і сіли вечеряти.
– Хто це все поставив на стіл? – питає онук. Продовжити читання “Щоб ти став кращим”
Декілька чоловік ображали одного мудреця, коли він проходив по їх вулиці. Але він відповів їм посмішкою, та побажав здоров’я.
Дивуються люди:
– Ти дякуєш і бажаєш тим людям здоров’я, невже ти не почуваєш до них гніву та образи?
На що старий з посмішкою відповідає:
– Коли я приходжу на базар, я можу витратити лише те, що є у мене в гаманці. Так само і при спілкуванні з людьми, я можу витрачати лише те, чим наповнена моя душа. У мене в душі немає образи та гніву.
Колись давно, старий індіанець повідав своєму онуку життєву істину.
– Розумієш, в кожній людині йде боротьба. Ця боротьба дуже схожа на бій двух вовків. Один вовк представляє зло: заздрість, ревнощі, жаль, егоїзм, жадібність, брехню… Інший вовк представляє добро: мир, любов, надію, турботу, доброту, вірність, правду…
Маленький індіанець, зворушений до глибини душі словами діда, надовго задумався. А потім спитав: Продовжити читання “Два вовки. Або який вовк живе в тобі?”
За переказами, царь Соломон володів перстнем, на якому було вигравірувано вислів: “Все минає”.
В хвилину горя і тяжких переживань Соломон дивився на напис і заспокоювався.
Але одого разу сталося таке нещастя, що мудрі слова, замість того щоб утішити, викликали у нього напад люті. Продовжити читання “Притча. Перстень царя Соломона.”
Простий собі такий камінь. Нічим не примітний.
Одного разу цей камінь побачив скульптор. Він обійшов навколо нього кілька разів, та пішов у задумі.
Через деякий час, скульптор повернувся в парк, прихопивши з собою інструменти.
Він працював молотком та зубилом, стукав, відбиваючи великі і маленькі шматочки. Поліцейські огородили ділянку, щоб якийсь уламок не потрапив випадково в перехожого.
На подив, скульптор досить швидко закінчив роботу і сказав, що можна прибирати огорожу.
Всі бажаючі побігли дивитися на роботу скульптора. Це була чудова скульптура.
Люди вигукнули:
– Це ж треба! Яка краса!!! – говорили одні.
– А раніше був просто камінь! – казали інші.
– Ще б! Адже це велика робота талановитого скульптора! – вигукували треті.
Похвала сипалася з усіх боків.
А приголомшений скульптор скромно сказав:
– Що ви! Я не зробив нічого особливого. Ця скульптура завжди була в цьому камені. Ви хіба не бачили цю красу? Я ж просто прибрав все зайве.
Шановний читачу! Якщо вам сподобалися притчі на цьому сайті, найкращою подякою буде клік по рекламі від Google. Цим Ви допомагаєте розвивати наш сайт. Дуже дякую!
/ Притча українською мовою/ Притча. Камінь та скульптор / Кращі українські притчі / Притчі для переказу / Риторика онлайн /
Батьки обрали для свого сина найкращого вчителя. Зранку дід повів онука до школи. Коли дідусь і онук увійшли у двір, їх оточили діти.
–Який смішний старий, – засміявся один хлопчик.
–Ей, маленький товстун,- скорчив обличчя інший.
Діти кричали і бігали навколо діда і онука. Тут вчитель подзвонив у дзвоник, оголошуючи початок занять, діти побігли.
Дідусь рішуче взяв онука за руку і вийшов у двір.
–Ура, я не піду до школи, – зрадів хлопчина.
-Підеш, але не в цю,- сердито відповів дід. – Я сам знайду тобі школу.
Один чоловік дуже пишався своєю прекрасною зеленою галявиною. Одного разу він побачив, що серед трави зацвіли кульбабки.
Чоловік не сіяв ці кульбабки, і, тому, сприйняв їх як бур’ян. Він одразу вирвав їх руками. Через деякий час кульбабки знову з’явились. Вони маскувались під звичайну траву. І як тільки чоловік не намагався позбавитися них, кульбабки продовжували з’являтися на галявині та бурхливо рости.
Нарешті він написав у департамент сільського господарства. Докладно перерахував всі використані методи, застосовані для боротьби з кульбабками. А лист закінчив питанням:
«Я випробував всі методи. Порадьте, що робити?»
Невдовзі він отримав відповідь:
«Пропонуємо _ вам _ полюбити їх».
Шановний читачу! Якщо вам сподобалися притчі на цьому сайті, найкращою подякою буде клік по рекламі від Google. Цим Ви допомагаєте розвивати наш сайт. Дуже дякую!
Одного разу старий кіт зустрів молоде кошеня. Бігаючи по колу, кошеня явно намагалося наздогнати свій власний хвіст. Старий кіт стояв мовчки, спостерігаючи за діями кошеня, яке, не припиняючи ні на мить, бігало за своїм хвостом.
– Ти женешся за своїм хвостом! – Навіщо? – задав питання старий кіт.
– Мені сказали, що в моєму хвості – моє щастя, – відповіло кошеня, – тому я і ловлю його.
Старий кіт, закатив очі, посміхнувся так, як це міг зробити тільки бувалий кіт, та сказав:
– Колись я був молодий і, так само як і ти намагався «впіймати щастя за хвіст», бо свято вірив в правдивість сказаного мені. Ти не уявляєш, скільки днів я пробігав за своїм хвостом. Я забув, что таке їжа, пиття, все бігав і бігав за своїм хвостом. Я падав, вибиваючись із сил, але знову вставав і знову гнався за своїм щастям. Але настав той момент в моєму житті, коли я вже втратив надію, та кинувши це заняття пішов геть. І ти знаєш, що трапилось?
-Що? – широко відкривши очі, запитало кошеня.
– Мій хвіст поплентався за мною. Він завжди зі мною, а значит і щастя тежтоже…
Дуже приємно, що ви читаєте наш сайт. Натисніть, будь ласка, на рекламу. Це – найкраща подяка. Дякуємо!
/ Притча про щасливий хвіст / Притча про щастя / Притча про кошеня, яке хотіло спіймати свого хвоста/
Французький бактеріолог Луї Пастер дослідив у своїй лабораторії культуру вірусу віспи.
Несподівано до нього звернувся незнайомець. Він назвався секундантом одного вельможі, якому здалося, нібито вчений образив його. Вельможа вимагав дуелі. Пастер спокійно вислухав посланця та сказав:
— Якщо мене викликають на дуель, я маю право обрати зброю. Ось дві колби: в одній – вірус віспи, в другій – чиста вода. Якщо людина, що Вас прислала, погодиться випити одну з них, на вибір – я вип’ю другу.
Дуель не відбулась 🙂
Шановний читачу! Якщо вам сподобалися притчі на цьому сайті, найкращою подякою буде клік по рекламі від Google. Цим Ви допомагаєте розвивати наш сайт. Дуже дякую!
Якось журналіст брав інтерв’ю у одного діда:
— Кажуть, Ви сама життєрадісна людина на селі?
— Так, кажуть. Але у мене не більше щастя, ніж у когось з моїх сусідів.
— Шановний! Але по вам не видно, щоб Ви колись сумували. На Вашому обличчі не видно слідів суму! Поділіться секретом!
— Секрет простий. Я не можу знайти хоть щось, про що слід сумувати. Навіть, якщо і знаходжу, задаю собі питання, а чи допоможе в цьому сум?
Журналист вигукнув:
— Яка велика мудрість! Адже дійсно, сум нічого корисного не приносить. Так чому ж Ви не розкажете про цей секрете вашим односельчанам?
— Як же? Розказував, – посміхнувся дід. – От я і Вам розказав. А чи зможете Ви скористатись цим секретом?
Шановний читачу! Якщо вам сподобалися притчі на цьому сайті, найкращою подякою буде клік по рекламі від Google. Цим Ви допомагаєте розвивати наш сайт. Дуже дякую!
/ Великий секрет / Притча про щастя / У чому секрет щастя /
Автор притчі: Василь Сухомлинський
У садку співав Соловей. Його пісня була дуже гарна. Він знав, що його пісню люблять люди. Того й дивився з погордою на квітучий сад, на синє небо й на маленьку дівчинку, що сиділа в саду й слухала його пісню.
А коло Соловейка літав великий рогатий Жук. Він літав і гудів.
Соловей припинив свою пісню та й каже:
— Перестань гудіти. Ти не даєш мені співати. Твоє гудіння нікому не потрібне. Та й краще, аби тебе, Жуче, зовсім не було.
Жук гідно відповів:
— Ні, Солов’ю, без мене, Жука, неможливий світ, як і без тебе, Солов’я.
— Ну й мудрець! — всміхнувся Соловей.— Виходить, що й ти потрібен людям? Ось запитаємо дівчинку, вона скаже, хто потрібен людям, а хто ні.
Полетіли Соловей і Жук до дівчинки та й питають:
— Скажи, дівчинко, кого треба залишити в світі — Солов’я чи Жука?
— Хай собі будуть і Соловей, і Жук,— відповіла дівчинка. Тоді подумала й додала: — Як же можна без Жука?
Жив мудрий чоловік. Але були у нього і заздрісники. Так ось зібрались кілька таких людей, та почали підчіплювати і навіть ображати чоловіка.
Чоловік слухав їх дуже спокійно. Через цей спокій їм стало якось не по собі. Виникло незручне почуття: вони ображають чоловіка, а він слухає їх слова як музику. Тут щось не так.
Один из них звернувся до мудрого:
– В чому річ? Ти что, не розумієш, що ми говоримо про тебе?
– Як же? Розумію! Але саме при розумінні, можливе таке глибоке мовчання, – відповів чоловік. Та додав:
– Це ваш вибір – вирішувати, ображати мене чи ні. Але приймати ваші дурниці чи ні – в цьому моя воля. Я від них відмовляюсь; вони того не варті. Можете забрати їх собі. Я їх не приймаю. В той же час, я не можу заборонити вам ображати мене. Це ваша воля и ваше право.
Шановний читачу! Клікайте, будь ласка, рекламу. Це – найкраща ваша вдячність за зібрані тут хороші притчі. Дякуємо!
/ Притча про мовчання / Притча: ображатись чи ні /
Молодого, нещодавно призначеного менеджера крупної компанії, керівництво викликало на килим.
Ще пак! Він здійснив угоду, на якій фірма втратила мільйон доларів. Коли співробітник зрозумів свою помилку, було вже запізно.
Зайшовши до кабінету, та, відчуваючи свою провину, менеджер, не очікуючи того, що йому скажуть, вимовив:
— Я розумію, що ви маєте право мене звільнити, і, визнаючи свою провину, приймаю будь-яке ваше рішення.
— Звільнити? — голосно виголосив керівник. — Ми тільки що витратили мільйон на ваше навчання, і тепер не можемо розкидатися такими цінними кадрами. Йдіть працювати!
Шановний читачу! Якщо вам сподобалися притчі на цьому сайті, найкращою подякою буде клік по рекламі від Google. Цим Ви допомагаєте розвивати наш сайт. Дуже дякую!
/ Притча про дороге навчання / Притча про молодого менеджера та вартість його помилки /
