Одного спекотного дня йшов мандрівник пильною дорогою. За спиною у нього була стара зношена сумка. В бік від дороги мандрівник побачив колодязь. Він повернув до нього. З жадібністю напився холодної води. А потім звернувся до діда, що сидів неподалік від колодязя:
– Мені дуже треба до міста. Скільки часу займе дорога до него?
– Не знаю, – розвів руками старий. Та, махнувши рукою, додав:
– А ти йди!
Спантеличений мандрівник пішов по дорозі. Він почав думати про неосвіченість та грубість місцевих мешканців.
Пройшовши добру сотню шагів, він почув позаду оклик. Обернувшись, побачив того самого діда.
Дід прокричав йому:
– До міста тобі ще дві години шляху.
– Чому ж ти не сказав про це одразу? – здивовано вигукнув мандрівник.
– А як! Спочатку я повинен був побачити, з якою швидкістю ти йдеш із своєю нелегкою ношею, – пояснив дід.
Маленька дівчинка принесла знадвору два яблука. Мабуть, її хтось пригостив.