Притчі українською мовою
Було це дуже й дуже давно. В одному чудовому українському селі молоді дівчата і жінки вирішили показати усі свої вміння та майстерність. Домовились, що у неділю всі прийдуть на сільську площу і кожна принесе найкращій витвір, створений її власними руками: вишитий рушник, кружево, полотно, скатертину, одяг.
В назначений день всі жінки й дівчата прийшли на площу. Принесли безліч прекрасних речей.
До мудреця прийшов воїн і сказав:
− Послухай, я вже немолодий, багато часу провів у боях, і знаю, що смерть може наздогнати мене в будь-який з завтрашніх днів. Підкажи, як мені не помилитися в життєвому виборі? Скажи мені, мудрець, як відкриваються ворота в пекло, а як відкриваються ворота в рай?
Старий подивився на воїна, примружив очі, а потім розсміявся:
−Хіба ти воїн? Ти – хвіст собачий!
Злобою блиснули очі воїна. Він вихопив меч, і замахнувся на старого…
Але мудрець не злякався. Він спокійно сказав:
− Ось так відкриваються ворота в пекло!
Воїн зрозумів, що зробив дурість. Він поклав меч і став вибачатися:
− Пробач, старцю, я погарячкував, не зрозумів я відразу твоєї мудрості.
− А так, відкриваються ворота до раю, – сказав мудрець.
Дуже приємно, що ви читаєте наш сайт. Натисніть, будь ласка, на рекламу. Це – найкраща подяка. Дякуємо!
Вчитель підізвав учнів і показав їм аркуш білого паперу.
– Що ви тут бачите? – спитав Мудрець.
– Крапку, – відповів один.
Всі інші учні закивали головами в знак того, що теж бачать крапку.
– Придивіться уважніше, – сказав Вчитель.
– Тут чорна крапка, – сказав інший учень.
– Ні! – заперечив третій учень, – тут маленька чорна крапка. Адже так?
Всі інші учні закивали головами на знак згоди.
Після довгої паузи всі учні в очікуванні подивились на Вчителя.
– Шкода, що всі мої учні побачили тільки маленьку чорну крапку, і ніхто не помітив чистого білого паперу…
І додав після довгої паузи:
– Значить, мені є ще чому вас вчити.
Дуже приємно, що ви читаєте наш сайт. Натисніть, будь ласка, на рекламу. Це – найкраща подяка. Дякуємо!
Човняр перевозив мандрівника на інший берег на дуже красивому човні.
Подорожній зауважив, що не бачив досі такого красивого човна. Та раптом він помітив якісь надписи на веслах. На одному веслі було написано: «Думай», а на другому: «Роби».
– Красивий в тебе човен, – сказав мандрівник. – А навіщо такі написи на веслах?
– Дивись, – посміхаючись, сказав човняр. І почав гребти тільки одним веслом, з написом «Думай».
Човен почав кружляти на одному місці.
– Бувало, я думав про щось, розмірковував, будував плани … Але нічого корисного це не приносило. Я просто кружляв на одному місці, як цей човен.
Човняр перестав гребти одним веслом і почав гребти іншим, з написом «Роби». Човен почав кружляти, але вже в інший бік.
– Бувало, я кидався в іншу крайність. Робив щось бездумно, без планів. Багато сил і часу витрачав. Але, в підсумку, теж кружляв на місці.
– Ось і зробив напис на веслах, – продовжував човняр, – щоб пам’ятати, що на кожен помах лівого весла повинен бути помах правого весла.
А потім показав на красивий будинок, який височів на березі річки поблизу церкви:
– Дивись! Цей будинок я побудував після того, як зробив на веслах ці написи.
/ Притча Два весла / Притча про те, що потрібно думати та робити так, як гребеш веслами на човні / Риторика онлайн /
Одна дівчина вирішила замовити сукню у відомого кравця, бо шив він красиво і завжди на совість. Правда, вона вважала, що сукні його занадто дорогі.
А тому, прийшовши в майстерню, насамперед вирішила домовитися про ціну.
– Ви дуже багато берете за свої сукні, – заявила вона. Продовжити читання “Вартість сукні”
Всі спроби фермера і його сусідів полагодити двигун були марні.
Нарешті він покликав фахівця. Той оглянув трактор. Спробував, як діє стартер, підняв капот і все ретельно перевірив.
Потім узяв молоток і один раз вдарив десь під капотом трактора. І – диво! Продовжити читання “Вартість удару молотком. Притча.”
Простий собі такий камінь. Нічим не примітний.
Одного разу цей камінь побачив скульптор. Він обійшов навколо нього кілька разів, та пішов у задумі.
Через деякий час, скульптор повернувся в парк, прихопивши з собою інструменти.
Він працював молотком та зубилом, стукав, відбиваючи великі і маленькі шматочки. Поліцейські огородили ділянку, щоб якийсь уламок не потрапив випадково в перехожого.
На подив, скульптор досить швидко закінчив роботу і сказав, що можна прибирати огорожу.
Всі бажаючі побігли дивитися на роботу скульптора. Це була чудова скульптура.
Люди вигукнули:
– Це ж треба! Яка краса!!! – говорили одні.
– А раніше був просто камінь! – казали інші.
– Ще б! Адже це велика робота талановитого скульптора! – вигукували треті.
Похвала сипалася з усіх боків.
А приголомшений скульптор скромно сказав:
– Що ви! Я не зробив нічого особливого. Ця скульптура завжди була в цьому камені. Ви хіба не бачили цю красу? Я ж просто прибрав все зайве.
Шановний читачу! Якщо вам сподобалися притчі на цьому сайті, найкращою подякою буде клік по рекламі від Google. Цим Ви допомагаєте розвивати наш сайт. Дуже дякую!
/ Притча українською мовою/ Притча. Камінь та скульптор / Кращі українські притчі / Притчі для переказу / Риторика онлайн /
Три мудреця сиділи в тіні великого дерева і насолоджувалися бесідою. Вони сперечалися про те, що важливіше для людини – минуле, сучасне або майбутнє. Один з них сказав:
– Моє минуле робить мене тим, хто я є. Я маю те, чому я навчився в минулому. Мені подобаються люди, з якими мені раніше було добре, або схожі на них.
– Я не можу з цим погодитись, – сказав другий, – людину робить її майбутнє. Неважливо, що я знаю і що вмію зараз, – я буду вчитися тому, що знадобиться мені в майбутньому. Мої дії зараз залежать не від того, яким я був, а від того, яким я збираюсь стати. Мені подобаються люди, не схожі на тих, кого я знав раніше.
– Ви зовсім випустили з уваги те, – втрутився третій, – що минуле і майбутнє існують тільки в наших думках. Минулого вже немає. Майбутнього ще немає, і залежно від того, згадуєте ви про минуле або мрієте про майбутнє, дієте ви тільки у сьогоденні.
І довго ще сперечалися мудреці, насолоджуючись неквапливою бесідою…
Дуже приємно, що ви читаєте наш сайт. Натисніть, будь ласка, на рекламу. Це – найкраща подяка. Дякуємо!
Учню не терпілося розказати Учителю плітки, які він почув на базарі.
— Почекай, — запинив його мудрець. — Як ти вважаєш, чи ця плітка правдива?
— Не знаю. Може і правдива. А, може, і ні.
Тоді Учитель запитав:
— Чи принесе вона кому-небудь користь?
— Не впевнений. Яка з цього може бути користь?
— Она смішна?
— Трохи смішна. Тільки от, чомусь, не радісна.
— Ну, от. Тоді навіщо мені її слухати? Краще помовчи.
Учень замислився і сказав:
— Ви праві, Учитель. Напевно, нема чого Вам її слухати. Да і нікому це слухати не треба. Дякую за урок!
Шановний читачу! Клікайте, будь ласка, рекламу. Це – найкраща ваша вдячність за зібрані тут хороші притчі. Дякуємо!
/ Притча про плітки / Мовчання – золото / Притча / Легенда /