Василь Сухомлинський
Дрімучим лісом йшло двоє подорожніх. Дідусь і хлопчик. Було жарко і хотілося пити.
Нарешті вони прийшли до струмка. Тихо дзюрчала холодна вода.
Мандрівники нахилилися, напилися.
Дідусь сказав:
– Спасибі тобі, струмочку.
Хлопчик усміхнувся.
– Чого ти усміхнувся, хлопче? – запитав дідусь.
– Навіщо ви, дідусю, сказали струмкові “Спасибі”? Він же не жива істота і не дізнається про вашу подяку, не почує ваших слів.
Дідусь відповів:
– Це так. Якби води напився вовк, він міг би і не дякувати. Ми ж не вовки, а люди.
Хлопчик замислився, а потім сказав:
– Да! Ми – люди! Спасибі тобі, струмочку!
