Життєва історія про виховання та цвяхи…
Єдиний син, як то кажуть, від рук відбився.
Що тільки не пробував батько — нічого не діяло.
Тоді він поставив перед хатою стовп.
І кожного разу, як син щось погане зробить, — батько забивав у той стовп цвях.
Минув час…
Стовп був увесь утиканий цвяхами, аж живого місця не лишилося.
Як глянув син на те — аж серце йому стислося.
Тоді батько каже:
— Відтепер за кожну твою добру справу я витягатиму по цвяху.
І от прийшов такий день: витягли останній цвях.
А син — у сльози.
— Чого ти плачеш? — питає батько. — Бачиш, цвяхів нема вже.
— Цвяхів нема… а дірки зосталися.
Сподобалася притча? А ось ще один варіант цієї історії — може, саме він припаде вам до душі
Слухай, була колись така життєва історія…
Був у батька єдиний син. Та хлопець зіпсувався — від рук відбився.
Що тільки батько не пробував — нічого не виходило.
От тоді й надумав він: узяв та й поставив перед хатою стовп.
І каже сам собі:
— Як син знов щось погане зробить, або когось скривдить — я заб’ю цвях у той стовп.
Минув час. І вже не видно було на стовпі живого місця — увесь укритий цвяхами.
Як глянув син на те — аж у грудях йому похололо.
Тоді батько йому каже:
— А тепер зробимо інакше. За кожну добру справу я буду виймати по цвяху.
Минали дні, цвяхів ставало все менше.
І ось, нарешті, прийшов день, коли витягнули останнього.
Син глянув на стовп… і, несподіванно, гірко заплакав.
— Чого ж ти плачеш, сину? — питає батько. — Дивись, нема вже жодного цвяха.
А хлопець крізь сльози:
— Цвяхів нема… а дірки залишилися.
/ Цвяхи виховання / Притча про цвяхи / Життєва історія / Цвяхів немає – а дірки залишились / Притча про дірки від цвяхів / Риторика у Києві / Риторика онлайн / Українські притчі /
