Чого боятись? Притча про страх

Чого боятися. Притча про страх.

Одного разу почалася сильна злива. Всі діти прибігли додому, але наймолодшої доньки не було.

Мати занепокоїлася і пішла шукати її. Надворі йшов дощ, безперервно виблискували блискавки і гримів грім. Від цих блискавок ставало страшно і моторошно.

Мама кожен раз лякалася при виблискуванні блискавки.

Незабаром, жінка знайшла свою дочку, дівчинка бігала і гралася під дощем.

Вся змомокла, але щаслива вона стрибала і танцювала. І кожен раз, коли в небі вдаряла блискавка, дівчинка піднімала своє обличчя! Мама була дуже здивована:

-Що ти робиш?-запитала вона.-Тобі не страшно? Невже ти зовсім не боїшся грози?

А чого тут боятися? – Весело відповіла дівчинка.- Мама, дивись, я танцюю,- а небо мене фотографує!

І в цей момент чергова блискавка освітила щасливе обличчя дівчинки…

Ворота пекла та раю

Кращі притчі українською. Притча Ворота Пекла та Раю

До мудреця прийшов воїн і сказав:

−Послухай, я вже не молодий, багато часу провів у боях і знаю, що смерть може наздогнати мене в будь-який з завтрашніх днів. Підкажи, як мені не помилитися в життєвому виборі? Скажи мені, мудрець, як відкриваються ворота в пекло, а як відкриваються ворота в рай?

Старий подивився на воїна, примружив очі, а потім розсміявся:

−Хіба ти воїн? Ти хвіст собачий!

Злобою блиснули очі воїна. Він вихопив меч, і замахнувся на старого. Але мудрець не злякався. Він спокійно сказав:

−Ось так відкриваються ворота в пекло!

Воїн зрозумів, що зробив дурість. Він поклав меч і став вибачатися:

−Пробач, старцю, я погарячкував, не зрозумів я відразу твоєї мудрості.

−А так, відкриваються ворота до раю, – сказав мудрець.

Щоб ти став кращим

Василь Сухомлинський

Дідусь з онуком йшли великим лісом. Ледь помітна стежинка звивалась поміж високими деревами. Вечоріло. Подорожні втомилися. Дідусь уже збирався заночувати десь під кущем, аж тут хлопчик побачив у гущавині хатинку.

– Дідусю, он хатинка! – радісно вигукнув онук. – Може, в ній переночуємо?
– Так, це хатинка для дорожніх, – сказав дідусь.

Вони зайшли в лісову хатинку. У ній було чисто, на стіні висіла гілочка з ялинки. За народним звичаєм це означало: заходьте, будь ласка, любі гості. Дідусь і онук підійшли до столу й побачили на ньому свіжу хлібинку, глечик з медом і кілька великих сухих рибин. Поручлежала маленька гілочка ялинки. На вікні – відро з водою. Дідусь і внук умилися і сіли вечеряти. Продовжити читання “Щоб ти став кращим”

Бо я – людина.

Василь Сухомлинський

Вечоріло. Битим шляхом йшло двоє подорожніх — батько й семирічний син.

Посеред шляху лежав камінь.

Батько не помітив каменя, спіткнувся, забив ногу. Крекчучи, він обійшов камінь, і, взявши дитину за руку, пішов далі.

Наступного дня батько з сином йшли тією ж дорогою назад. Знову батько не помітив каменя, знову спіткнувся і забив ногу.

Третього дня батько й син пішли тією ж дорогою. До каменя було ще далеко. Батько каже синові:

Продовжити читання “Бо я – людина.”

Два вовки. Або який вовк живе в тобі?

Колись давно, старий індіанець повідав своєму онуку життєву істину.

– Розумієш, в кожній людині йде боротьба. Ця боротьба дуже схожа на бій двух вовків. Один вовк представляє зло: заздрість, ревнощі, жаль, егоїзм, жадібність, брехню… Інший вовк представляє добро: мир, любов, надію, турботу, доброту, вірність, правду…

Маленький індіанець, зворушений до глибини душі словами діда, надовго задумався. А потім спитав:

Діду! А який вовк в кінці перемагає? Злий чи добрий?

Старий індіанець, ледь помітно посміхнувся, і відповів:

Запамˊятай: завжди перемагає той вовк, якого ти годуєш.

Притча. Перстень царя Соломона.

Українські притчі. Притча про кільце царя Соломона. Притча українською мовою.

 

За переказами, царь Соломон володів перстнем, на якому було вигравірувано вислів: “Все минає”.

В хвилину горя і тяжких переживань Соломон дивився на напис і заспокоювався.

Але одого разу сталося таке нещастя, що мудрі слова, замість того щоб утішити, викликали у нього напад люті. Зірвав він кільце з пальця й кинув його на підлогу. Коли воно покотилось, Соломон раптом побачив, що на внутрішній стороні кільця також є якийсь напис. Зацікавившись, він підняв кільце з підлоги і прочитав: “І це пройде”.

Голосно засміявшись, Соломон одягнув перстень і більше з ним ніколи не розлучався.

Притча. Камінь та скульптор

Притча. Камінь та скульптор. Кращі українські притчі українською мовою.В одному відомому і людному парку стояв камінь.

Простий собі такий камінь. Нічим не примітний. І ось, одного разу, його побачив скульптор. Він обійшов навколо нього кілька разів. І пішов у задумі.

Через деякий час, скульптор повернувся в парк, прихопивши з собою інструменти.

Він працював молотком та зубилом, стукав по каменю, відбиваючи великі і маленькі шматочки. Поліцейські огородили ділянку, щоб якийсь уламок не потрапив випадково в перехожого.

На подив, скульптор досить швидко закінчив роботу і сказав, що можна прибирати огорожу.

Всі бажаючі побігли дивитися на роботу скульптора. Це була чудова скульптура.

Люди вигукнули:

– Це ж треба! Яка краса!!! – говорили одні
– А раніше був просто камінь! – казали інші.
– Ще б! Адже це велика робота талановитого скульптора! – вигукували треті.

Похвала сипалася з усіх боків.

А скульптор скромно сказав:

– Що ви! Я ж не зробив нічого особливого. Ця скульптура завжди була в цьому камені. Ви хіба не бачили? Я просто прибрав зайве.

/ Притча українською мовою/ Притча. Камінь та скульптор / Кращі українські притчі / Притчі для переказу /

Найкраща школа

Батьки обрали для свого сина найкращого вчителя. Зранку дід повів онука до школи. Коли дідусь і онук увійшли у двір, їх оточили діти.

Який смішний старий, – засміявся один хлопчик.

Ей, маленький товстун,- скорчив обличчя інший.

Діти кричали і бігали навколо діда і онука. Тут вчитель подзвонив у дзвоник, оголошуючи початок занять, діти побігли.

Дідусь рішуче взяв онука за руку і вийшов у двір.

Ура, я не піду до школи, – зрадів хлопчина.

-Підеш, але не в цю,- сердито відповів дід. – Я сам знайду тобі школу.

Продовжити читання “Найкраща школа”

Соловей і жук

Автор притчі: Василь Сухомлинський

У садку співав Соловей. Його пісня була дуже гарна. Він знав, що його пісню люблять люди. Того й дивився з погордою на квітучий сад, на синє небо й на маленьку дівчинку, що сиділа в саду й слухала його пісню.

А коло Соловейка літав великий рогатий Жук. Він літав і гудів.

Соловей припинив свою пісню та й каже:

—    Перестань гудіти. Ти не даєш мені співати. Твоє гудіння нікому не потрібне. Та й краще, аби тебе, Жуче, зовсім не було.

Жук гідно відповів:

—    Ні, Солов’ю, без мене, Жука, неможливий світ, як і без тебе, Солов’я.
—    Ну й мудрець! — всміхнувся Соловей.— Виходить, що й ти потрібен людям? Ось запитаємо дівчинку, вона скаже, хто потрібен людям, а хто ні.

Полетіли Соловей і Жук до дівчинки та й питають:

—    Скажи, дівчинко, кого треба залишити в світі — Солов’я чи Жука?
—    Хай собі будуть і Соловей, і Жук,— відповіла дівчинка. Тоді подумала й додала: — Як же можна без Жука?

Українські притчі