Соловей і жук

Автор притчі: Василь Сухомлинський

У садку співав Соловей. Його пісня була дуже гарна. Він знав, що його пісню люблять люди. Того й дивився з погордою на квітучий сад, на синє небо й на маленьку дівчинку, що сиділа в саду й слухала його пісню.

А коло Соловейка літав великий рогатий Жук. Він літав і гудів.

Соловей припинив свою пісню та й каже:

—    Перестань гудіти. Ти не даєш мені співати. Твоє гудіння нікому не потрібне. Та й краще, аби тебе, Жуче, зовсім не було.

Жук гідно відповів:

—    Ні, Солов’ю, без мене, Жука, неможливий світ, як і без тебе, Солов’я.
—    Ну й мудрець! — всміхнувся Соловей.— Виходить, що й ти потрібен людям? Ось запитаємо дівчинку, вона скаже, хто потрібен людям, а хто ні.

Полетіли Соловей і Жук до дівчинки та й питають:

—    Скажи, дівчинко, кого треба залишити в світі — Солов’я чи Жука?
—    Хай собі будуть і Соловей, і Жук,— відповіла дівчинка. Тоді подумала й додала: — Як же можна без Жука?

Українські притчі

Цвяхи виховання

Життєва історія…  Єдиний син відбився від рук.

Випробувавши всі способи впливу, батько придумав нарешті от що: вкопав навпроти будинку  стовп  і після кожного поганого вчинку сина  забивав у цей стовп цвях.

Пройшов деякий час, і на стовпі не залишилось ані живого місця – весь він був утиканий цвяхами.

Ця картина вразила уяву сина.

Тоді за кожен хороший його вчинок батько почав витягувати по одному цвяху.

І от настав урочистий момент: останній цвях витягнений із стовпа.

Але на сина це справило зовсім неочікуване враження: він гірко заплакав.

– Чому ти плачеш? – запитав батько. – Адже цвяхів на стовпі більше немає.

– Цвяхів немає – а дірки залишились!

Про тишу…

Втомившись від галасливого і неспокійного міста, де все відволікало від медитації та самоспостерігання, чоловік вирішив знайти тиху і спокійну місцину.

Він прийшов до лісу, де не було жодної людини. Але він не міг зосередитися, бо йому заважало стрекотання цвіркунів і дзижчання комах.

Він заглибився до лісу, але там надто голосно співали пташки, відволікаючи від контакту із внутрішнім “я”.

В пошуках тиші чоловік зайшов до печери. Там було дуже тихо. Але звуки падаючих крапель води дратували його.

Тоді він орендував будиночок у лісі. Закрив всі вікна і двері.  Але в повній тиші все голосніше було чутно “тік-так, тік-так”…

Роздратувавшись, чоловік зірвав годинника з руки і викинув за двері.

Сів, заспокоївся. Зрадів тому, що врешті-решт буде тихо.

Але… “Тук-тук, тук-тук…” – стукало його серце. Стукало все голосніше в грудях.

Великі шахи і життя. Притча

Притча великі шахи і життя. Українські притчі. Кращі притчі.
Великі шахи і життя

Два досвідчених і дуже майстерних шахових гравця сіли за дошку з чорно-білими клітинами і розставили на ній   свої війська.

Кожне військо очолював король, у якому  обов’язково знаходився ферзь.
Білі і чорні  війська мали свої фортеці з баштами.

В бойових рядах перебували кіннота, слони  і солдати.

Почалася битва. Продовжити читання “Великі шахи і життя. Притча”